БЕЗ’ЯЗИКИЙ, А, Е.
Без’Язикий, а, е.
1) Не имѣющій языка. Без’язика коняка. Рудан. І. 69.
2) Нѣмой, безсловесный. І всі у ряд поставали, наче без’язикі. Шевч. Дружки без’язикі. КС. 1883. II. 392. Шевченко, вийшовши дивом якимся із тиї темноти притоптаної, похилої, без’язикої. К. (О. 1861. IV. 30).
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 48.
Смотреть больше слов в «Грінченку. Словарі української мови»
БЕЗ’ЯЗИЧНИК, КА, →← БЕЗ’ЇЖЖЯ, ЖЯ,